Замок шукає привида. Недорого
Кожен порядний замок повинен мати джентльменський набір з військових звитяжних хронік, підземних ходів та потойбічних гостей, які ніяк не хочуть полишити старі стіни. Якщо з першим у Старої Фортеці все гаразд, про друге ходить безліч легенд, то привидів середньовічним стінам гостро не вистачає. Занадто реальною та кривавою була доля головної подільської твердині, щоб вистачило часу ще й на романтичні казки. Коли тут прислухатись, чи, бува, не гримлять кайданами моторошні духи, якщо раз у раз чужоземні зайди підходять під могутні стіни. І місто трималося. Кажуть, хан Осман, побачивши 1621р. укріплення Кам'янця, спитав: "Хто збудував таке могутнє місто?" - "Сам бог", - була відповідь. "Нехай бог і здобуває його!" - і повернув військо від стін Кам'янця.
Дві поразки фортеці теж мали причини: 1393 року князь Вітовт захопив твердиню через незгоду всередині гарнізону, а 1672р. турки запанували над оплотом Поділля завдяки чисельній (більш як у 60 разів!) перевазі. Навколо старих мурів у XVІІ ст.. виростає за проектом французьких інженерів земляна Нова фортеця (в народі її ще називають Вали). У наш час тут іноді проводять рицарські турніри, саме звідси злітають у небо букети феєрверків під час міських свят.
Зараз замкові підземелля та башти заселені фігурами, які зображують то Кармалюка з товаришами по ув'язненню, то мушкетерів "Гектора кам'янецького" Міхала Єжи Володиєвського, то небораку у борговій ямі, а то писаря та послів, що вручають шановним гостям грамоти. Не забудьте оглянути колодязь глибиною 40 м. та пройтися галереєю замку.
Крім власне фортеці, був укріплений і острів: вірменський бастіон при в'їзді до міста через вражаючий Турецький міст (можливо, зображений на колоні Траяна у Римі, а отже - один з найстаріших у Східній Європі), башти Різницька і Кравецька, башта На Броді, Гловерівські мури. Наш власний Каркасон!
Дамо уроки терпимості. Дієво.
Ще одне місце, яке не можна залишити поза увагою, - Петропавлівська катедра, унікальний храм, зі статуєю мадонни, що дивиться на захід з вершечку турецького мінарету. Від другого запланованого яничарами мінарету зберігся лише фундамент. Інша пам'ятка з тих часів, коли християнські святині міста були перетворені на мечеті (а це 1672-1699рр.), - мімбар біля каплиці Пресвятих тайн. Напис на ньому дотепер сповіщає, що "Нема бога крім аллаха ". Розумно вирішивши, що ламати - не будувати, польська влада зберегла цей витвір східного мистецтва. Менше пощастило фонтану "Одна сльоза", який Галіль-паша звів на могилі своєї малолітньої дочки. Мармур так конденсував вологу з повітря, що через певний проміжок часу у чашу фонтану падала одна-єдина краплина: камінь оплакував померлу дівчину.
Тут же, у катедрі, у каплиці Радників - найцінніший у мистецькому плані скарб Кам'янця: надгробок 21-річної Лаури Пшездецької з Чорного Острова. Два роки - з 1874 по 1876 - з цільної глиби карарського мармуру скульптор В. Бродський виготовляв свій шедевр. Реалістичність образу перевершила всі сподівання невтішних батьків. Скорботний ангел загасив факел життя, книжка навічно відкрита на двадцять першій сторінці.
145 крутих сходинок вгору, майже в цілковитій темряві. Шлях, який сліпий муедзин долав 5 разів щодня, позаду. Попереду - панорама фортеці та острова, на якому, власне, і розташувалося Старе Місто. Відновлені ратуша та вірменський колодязь, поруч - дзвіниця домініканського костелу, яку так і не встигли врятувати у 1994р. від полум'я пожежники з усього району. Неподалік від ратуші розмістилися ще й францисканський монастир, костели домініканок та тринітаріїв.
Православні церкви слід шукати у руських кварталах Старого міста. Найфотогенічніша з них - дерев'яна Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах, що притулилася до стрімких скель каньону біля фортеці. Найоригінальніша - триконхова Петропавловська з XVІ ст. Такі храми будували лише тут, на Поділлі. Найстарша - оборонна Миколаївська біля руїн величезного вірменського костелу. Товщина стін скромної зовні церквиці - до півтора метри. В стіну вмурований за вірменським звичаєм камінь-хачкар, датований 1544р. Найпомітніша, все ж, знаходиться вже на Польських фільварках: блакитні бані Георгіївського храму добре проглядаються майже з усіх боків Старого міста. Найпомпезнішу відновлюють за старими кресленнями у сквері поблизу міської ради: храм Олександра Невського зводили за типовим проектом на честь сторіччя приєднання Поділля до Російської імперії у 1893р.
Від часів, коли 40% населення міста становили євреї, збереглася лише велика робітнича синагога поблизу Гончарної башти. Зараз тут ресторан "Стара фортеця".
Місто, що споконвіків лежало на кордонах держав та імперій, вчило толерантності всіх своїх різноплемінних мешканців.
Пам'яткам потрібен хазяїн. Терміново.
Туристу бувалому та допитливому захочеться побачити щось поза "великої трійці" (замок, катедра, ратуша). Цілком логічно, та поспішайте: ще кілька років тому унікальні гідротехнічні комплекси Руської та Польської брам, які охороняли місто з півночі та півдня майже 500 років тому, були принаймні з дахами. Зараз найромантичніші куточки Кам'янця прискореними темпами перетворюються на руїни, до їх лав от-от долучать величезна 7-поверхова башта Баторія та батарея св. Андрія у вірменських кварталах міста. Сюди не водять туристів, хоча саме у таких місцях дух середньовіччя законсервувався найкраще.
Ось комендантський палац Яна де Вітта, генія, що звів домініканський собор у Львові. Саме тут жила деякий час його невістка, прекрасна грекиня Софія Глявоне-де Вітт, вже пізніше - Потоцька. Хтозна, чи відбулася б коли-небудь Софіївка, не зустрінь син коменданта прекрасну 13-річну полонянку, яку посол польського короля Боскамп-Лясопольський віз монарху у подарунок. Таємне вінчання у Зіньковецькому костелі - і невдовзі Європа падає до ніг юної графині де Вітт. Ох, правий був датський інженер Христіан Дальке, який пророкував: "Ця пташка скоро вилетить із клітки!"
А неподалік палацу - залишки гаремної в'язниці, куди кидали непокірних наложниць намісника Поділля Галіль-паші. Он, поруч, його будинок, а ще вище - старий вірменський шпиталь.
Так, і у руїн є свій шарм. Але в Україні їх аж занадто багато.
Звиняйте, хлопці, бананів немає
" Провінційний статус райцентру робить місто зоною, позбавленою як фаст-фуду, так і пихатих п'ятизіркових готелів. Та туристська Мекка є туристською Меккою, тому переночувати і пообідати знайдеться де. Подорожніх радо приймуть як корпуса турбази "Поділля" на схилах каньону (10-15 гривень за місце) чи кімнати відпочинку на залізничному вокзалі (8 гривень за місце), так і покої у готелях "Фільварки-Центр", "Ксенія", "Арніка", "Смотрич" (50-70 гривень за номер). В зоні золотої середини балансують "Україна" та "Бастіон" (20-40 грв. за номер). На час міських свят номер слід забронювати заздалегідь. Зняти помешкання у господарів значно проблематичніше.
" Після кількагодинної подорожі горбистими стежками Старого міста непогано завітати у кафе "Під брамою", яке розташоване у пам'ятці архітектури XVІ ст. З терас відкривається запаморочливий вид на фортецю, у інтер'єрах помічена козацько-рицарська еклектика: статуя запорожця сусідує з ескалібуром, що стирчить з величезної брили. Офіціанти у вишиванках, музика ненав'язлива, ціни помірні, вибір страв не надто великий, що легко пробачити, глянувши на останню сторінку меню.
" Навпроти, у міській брамі (ще один привіт зі століття шістнадцятого) можна замовити напої та морозиво. У Старому місті також функціонують ресторани "Стара фортеця" та "Гостинний двір", кафе "Ратуша", "Мрія". " Нічне життя. Кажуть, воно існує. За довідками звертатись у дискотеку комплексу "Фільварки-Центр". " Не варто обминати місцеві музеї. За гривню у підземеллях найстарішої на Україні ратуші вам покажуть середньовічні знаряддя тортур (діти та вразливі дівчата верещать чи то від захвату, а чи від жаху). Вхідний квиток до фортеці (2 грв) дає право оглянути й трипільські горщики та кавалки рицарської зброї у відділі етнографії. Мої рекомендації - відділу археології поруч з картинною галереєю. За гривню ви відвідаєте не лише експозицію у палаці вірменського єпископа, а й найзатишніший міський дворик, де облаштоване поганське капище з фалосоподібними ідолами.
Чотири плюси і один мінус. Маленький.
1. По-перше, місто займає третє місце у країні по кількості архітектурних пам'яток. Їх тут більш як 100!
2. Любителі екстремального відпочинку навряд чи пропустять можливість стрибнути з bunge-jumping-у, адже відчути політ з 56-метрової висоти найвищого моста України щось та вартує. Конкретніше, воно вартує 200 гривень.
3. Розвинена інфраструктура полегшує побут: є де спати, є де їсти, є де затарюватися сувенірами. Кияни, шоковані місцевими цінами на таксі, пересідають у машини ще з вокзалу - хоча розмір заповідника дозволяє все неспішно оглянути за один день пішохідної прогулянки.
4. Саме з Кам'янця доцільно вирушати у маршрути до Хотина та інших подільських замків. А їх у околиці Кам'янця немало: Панівці на сході, Кудринці та Чорнокозинці на заході, Окопи та Жванець на півдні. Серед популярних маршрутів візити у тисячолітній Бакотський монастир на Дністрі та Кришталеву печеру у Кривче.
5. Єдиний мінус - відсутність прямого транспортного зв'язку з більшістю міст, але з автовокзалів Чернівців та Хмельницького курсують в напрямку Кам'янця автобуси та маршрутки, кияни ж можуть добратися сюди поїздом
|
