Що маємо – не бережемо, втративши – сумуєм
Любов потрібна всім. Однак не всі готові впустити її. І для таких людей, замість того, щоб приносити радість і щастя, любов обертається стражданнями й болем.
Чому так відбувається?
Нелюбов
Не раз доводиться чути скарги на те, що молода людина, що сподобалася, виявилася нудною або примітивною.
Дивно, але любов, що народилася зі спортивного бажання домогтися визнання від людини, може стати пасткою для самого "мисливця”, тому що вона здатна існувати тільки в умовах постійного відкидання людиною, що сподобалася. Вона як би "підживлюється” страхом втратити його. І без цього підживлення ніяк. А страх не може сусідити із щастям. Не даремно в народі говорять: "Маючи, не цінуємо, а втративши – плачем”. Отож і виходить, що такі відносини постійно балансують між "мати” й "втратити”. Вони постійно на грані. Така любов – це суцільна мука.
Але як тільки одна сторона переважить, пройде страх втрати коханого – він відразу перестає вас цікавити. Знецінювання об’єкта любові говорить про те, що й любові-то ніякої зовсім не було. Була хвороблива прихильність. Або навіть залежність. Вам просто необхідно було впевнитися в тому, що ви здатні роздобути іграшку, що сподобалася, щоб перебороти непевність у собі.
А далі, якщо відносини, побудовані на вашій непевності, будуть із якихось причин тривати (будь то жалість або, навпаки, страх залишитися на самоті), то вони не зможуть приносити радість. Обоє людей у такій парі будуть страждати.
Особливості характеру
Звучить парадоксально, але факт – деякі люди не вміють не страждати. Це властивість натури характерна для людей, які схильні до депресивного сприйняття світу. Воно часто не усвідомлюється, але розпоряджається почуттями людини на рівні підсвідомості. Неврастенік завжди знайде причину для того, щоб похвилюватися. А песиміст, завжди знайде привід засмутитися.
Дуже важко жити з таким характером. Якщо навколо немає жодної зачіпки, яку можна було б розцінити як причину своїх мучень, людина починає почувати себе не на своєму місці. А це незмінно веде до апатії, депресії, зривам, хворобам. Якщо кохана не змушує його страждати, то він починає відчувати, що живе не правильно – не своїм, а якимсь чужим життям. Якою б величезною й глибокою не була його любов, у серце депресивної особистості вона не може співіснувати із щастям.
Любовний вампір
Любовна ейфорія рано або пізно проходить. У когось це відбувається швидко, у когось не дуже. Її змінять будні. Але це не значить, що почуття обов’язково пропадають або стають менш сильними. Вони просто переходять у нову якість, що припускає, що людина не тільки щось бере від любові, але й віддає частину себе. Так буває в ідеалі, але далеко не завжди. Навіть у шкільному підручнику по біології написано, що найбільш міцні й стійкі союзи – паразитичні. Згадуєте? Там ще була фотографія дерева, що харчує й постачає всіма необхідними речовинами гриби, які затишно розташувалися на його стовбурі. На жаль, часто теж саме відбувається й у відносинах між людьми. Хтось любить і віддає всього себе коханій людині, а хтось лише прихильно приймає ці почуття, нічого не віддаючи замість. Для таких людей варто було б ввести новий термін – "любовні вампіри”. На перший погляд здається, що страждає при цьому тільки той, хто віддає свою любов, але, по суті, це не так. Напевне для всіх залишається загадкою, як можна бути разом з людиною, якої ти не любиш. Адже цим ти прирікаєш себе на постійне спілкування з тим, хто тобі нецікавий. Виходить, що щастя ця любов не приносить нікому.
Забобони
Кожна людина – унікальна. Тому у відносинах між двома люблячими один одного людьми ніхто не може розібратися краще, ніж вони самі. Перекладаючи відповідальність за ухвалення рішення на плечі сторонньої людини, ви руйнуєте єднання, що вам дарує любов. І прирікаєте себе й свого коханого на страждання.
У фільмі Ельєра Ішмухамедова "Ніжність” один з героїв розповідає дуже трагічну історію про те, як жінку переконали в тому, що їй потрібно розстатися зі своїм коханим через те, що вона була старшою його. Вона повірила в неможливість їхньої любові й порвала відносини. Після цього її коханому протягом декількох років приходили листи від неї, у яких вона підтримувала його, пояснювала, що так буде краще для них обох. Спочатку вони були частими, потім усе рідше. Ці листи допомагали йому пережити гіркоту розставання й не давали вмерти від туги.
Останній лист він одержав через двадцять років. Вона писала, що пройшло багато часу, і тепер він, мабуть, зможе зрозуміти й простити її за те, що вона покінчила із собою на наступний же день після їхнього розставання, і листа протягом всіх цих років йому відсилали на її прохання. Вона виправдовувалася тим, що для неї нестерпним було життя без нього й просила пробачення.
Ця історія буквально кричить про те, що в любові потрібно слухати не ближніх, а своє серце. Якщо вона прийшла до вас, бережіть її!
Любов всесильна й одночасно дуже тендітна. Вона здатна об’єднати зовсім різних людей, і кожний буде переживати її по-своєму. І в цьому принадність любові. Тому не важливо, яким словом ми назвемо це почуття. Нехай це буде хвороба або божа благодать. Яку б назву ми не придумали, вона все рівно залишиться найвищою цінністю, що дана людині. Любов це велика праця двох людей. І, якщо один перестає "трудитися”, то другому рано чи пізно стає дуже важко робити роботу за дво
|
| Категория: Кохання про любов | Добавил: Adminsha (31.01.2010)
|
| Просмотров: 654
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
